Українці за межею бідності. Коли прогнозують покращення?

За останній рік українці збідніли на 10%. Про це повідомила Уповноважена з прав людини Ніна Карпачова. За статистикою ООН, за межею бідності в Україні знаходиться 78% населення. Як вважають експерти, така ситуація може призвести до соціальної нестабільності і появи тоталітарного режиму.
Загалом експерти відзначають, що за рівнем добробуту Україна посідає одне з останніх місць у Європі, випереджаючи лише Молдову.
За оцінками Спеціалістів ООН, Україна займає 83 місце в світі за рівнем розвитку суспільства, спустившись за останній рік на 7 сходинок рейтингу. Таке падіння викликано тим, що реальні доходи українців впали на 10%, і виросла кількість малозабезпечених.
Отже, проблема подолання бідності в нашій країні залишається проблемою номер один. Подолати її взагалі неможливо в жодному суспільстві, тим більше в країні з перехідною економікою. Але це явище має бути контрольованим і регульованим, бо соціальною проблемою бідність стає тоді, коли виходить з-під державного контролю, набуває форм застійної і хронічної. Як зауважують міжнародні експерти, модель бідності в Україні, як і в решті країн СНД, відмінна від типових світових моделей. Адже на пострадянському просторі вбогість співіснує з високорозвинутою промисловістю, кваліфікованою робочою силою та порівняно низьким безробіттям. Для сучасної України бідність стала також фактором поляризації суспільства, його поділу на дуже заможних і дуже бідних при катастрофічному зменшенні середнього прошарку суспільства. За результатами досліджень співвідношення доходів багатих українців до найбідніших складає 30:1 (для прикладу, в країнах ЄС – 5,7:1).
Бідність визначається як нездатність внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, властивий конкретному суспільству в конкретний період часу. Саме через бідність унеможливлюється реалізація більшості прав людини. За єдиним для всієї країни критеріями найвищі рівні бідності – в Луганській і Миколаївській областях, а найнижчий – в Києві. Найгірша ситуація спостерігається в сільській місцевості, де проживає 40% населення. За приблизними підрахунками, в Україні нараховується більше півмільйона бомжів, з яких 150 тис. – діти. Зростає кількість наркоманів, хворих на СНІД та туберкульоз, що вважаються хворобами бідності.
Розпад СРСР в 1991 році фактично поклав початок диференціації доходів і появи проблеми бідності у всіх країнах – колишніх його членах, і в Україні в тому числі. За роки кризи 1990-1999 рр. найбільш несприятливі наслідки виникли у соціальній сфері. Україна стала країною з найвищою бідністю в Європі. За свідченням істориків у 1996 р. рядовий громадянин України жив настільки погано, що його рівень життя можна було порівнювати із рівнями громадян Давнього Риму і Вавілонії, Індії і Греції, Геттії і Фінікії.
За перші 10 років незалежності питома вага оплати праці у ВВП знизилась з 53% у 1990-му до 45% у 2000, а у грошових доходах населення частка оплати праці зменшилась з 71% до 49%. Якщо у 1994 році самотня матір отримувала на дитину 13,4% середньої по Україні зарплатні, а дружина солдата – 24,7%, то у 1999 – відповідно лише 4 і 6,1%.

Протягом наступних докризових років відзначалося суттєве зниження рівня бідності в Україні – з 11% у 2001 до 1% у 2006. За інформацією Всесвітнього банку абсолютна бідність в Україні, що в 2001 році сягала 31,7%, до 2005 року знизилась до 8%. На даний час абсолютна бідність, як зазначають спеціалісти ООН, може вважатися практично подоланою, тому йдеться про рівень бідності відносної – тобто неспроможності людей мати ще щось, окрім необхідного для фізичного виживання. З 2001 цей показник зупинився на 28% (тобто за межею бідності жили 13 млн. громадян, або кожен третій українець); у 2008 році з відомих причин кількість бідних знову почала катастрофічно зростати, доки не сягнула зафіксованих на сьогодні 78%.

Бідність по-українськи виражається, перш за все, у неухильному і загрозливому знищенні генофонду нації. За даними Державного комітету статистики України, кількість постійного населення знизилась з 51,5 млн. осіб у 1990 році до 46 млн. у 2009 році. За той самий період природний приріст населення з 27, 5 тис. осіб на рік впав до -244 тис., при чому невпинне зменшення населення катастрофічними темпами продовжувалося до 2004 року, коли сягнуло -356 тис. осіб на рік. З того часу ситуація поступово покращується, проте кількість померлих все ще на третину перевищує кількість народжених.

Коментуючи невтішну картину, експерти все ж сподіваються, що за 2-3 роки Україна повернеться до докризового рівня життя населення. Причину ж того, що ми долаємо економічні негаразди значно повільніше за Європу, спеціалісти вбачають у поганому керуванні і тотальній корупції, що призводить до слабкої дієздатності держави.
Громадський рух «Разом із тобою» все більше переконується у тому, що, чимало українських керманичів можна було б охарактеризувати, як людей, що діють здебільшого безсистемно і малоефективно та прагнуть перш за все деформувати законодавство на користь потреб однієї людини.
Виправити ситуацію може лише формування середнього класу – прошарку людей, що самі забезпечують свій добробут і здатні впливати на політику держави. Сподіватимемося, що це відбудеться якнайшвидше.